Щоденник Росави Дощик (ака ksanka)
Можливо, патріотка=))
Привет, Гость
  Войти…
Регистрация
  Сообщества
Опросы
Тесты
  Фоторедактор
Интересы
Поиск пользователей
  Дуэли
Аватары
Гороскоп
  Кто, Где, Когда
Игры
В онлайне
  Позитивки
Online game О!
  Случайный дневник
BeOn
Ещё…↓вниз
Отключить дизайн


Зарегистрироваться

Логин:
Пароль:
   

Забыли пароль?


 
yes
Получи свой дневник!

Щоденник Росави Дощик (ака ksanka)Перейти на страницу: « предыдущуюПредыдущая | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | следующуюСледующая »


воскресенье, 9 мая 2010 г.
Зукко!!!! rosava 16:18:00
Обожаю этого перса!!!!! Да и вообще, сам мульт классный
А здесь есть картиночки)))
­­ Подробнее…­­ ­­ ­­ ­­ ­­ ­­ ­­ ­­ ­­­­ ­­ ­­ ­­ ­­

Категории: Картинки
комментировать 7 комментариев | Прoкoммeнтировaть
понедельник, 19 апреля 2010 г.
Вот такая я rosava 17:55:58
Плету из бисера
­­


Категории: Мої творіння, Бісер
комментировать 4 комментария | Прoкoммeнтировaть
воскресенье, 18 апреля 2010 г.
Дорогу чувствам!!! Глава 5. rosava 17:59:48
Название: Дорогу чувствам!!! Глава 5. Цена одной жизни
Автор: rosava (ksanka)
Персонажи/пары: Шикамару/Темари, Канае, Хатико (мои)
От автора: половину этой главы я написала вчера)))
Подробнее…Глава 5. Цена одной жизни
Темари с самого начала чувствовала, что что-то не так. Какое-то острое предчувствие тревоги несло ее к домику в лесу. А что, если зря она оставила Шикамару одного? Ведь он все еще толком ходить не может, уже не говоря о том, чтобы себя защитить.
Скорее, скорее, еще скорее... Вот уже виднеется строение. Пару секунд и все станет ясно. Увидев сломанные двери, песчанница все поняла. Хотя она никогда не доверяла чувствам, но все же интуиция ее еще ни разу не подводила. Для эффекта в помещении все перевернули, а Шикамару нигде не было. На стене, приколотая охотничьим ножом, висела все объясняющая записка:
«Приходи сегодня в полночь к руинам. Одна, иначе твоему напарнику конец».
«Как банально, — подумала Темари. — Точно не профессионал. Скорее всего, кто-то из списка. Ладно, я быстро разберусь с этими задохликами, Шикамару они не посмеют ничего сделать, иначе… я не знаю, что сделаю».
И все же песчанница решила хорошо подготовиться, опыт говорил, что нельзя недооценивать противника. Девушка подточила кунаи, протерла веер и легла спать, чтобы полностью восстановить чакру. Проспать она не боялась: ее внутренние часы работали лучше любого будильника.
Ровно в половину двенадцатого она открыла глаза.
Дорога к руинам — развалинам какого-то старого здания посреди леса — заняла не больше 10 минут. Как она и думала, ее уже ждали. Похоже, похитителей было несколько, иначе не ставили бы дозорного. Парня, что стоял на стреме, Темари беззвучно вырубила быстрым ударом в шею и вошла внутрь. Немного побродив и успешно избежав пары ловушек, она нашла нужную комнату. В нее сразу полетели кунаи, которые девушка с легкостью отбила.
— Я разочарована, — промолвила она. — Судя по всему, мне не удастся позабавиться.
Ответа не последовало, но из темноты вышел парень лет двадцати с черными волосами. Холодные глаза осматривали песчанницу, на губах играла усмешка, а на лбу сияла повязка с перечеркнутым знаком Суны. Его невозможно было не узнать.
— Канае? — удивилась Темари.
— Вижу, ты не ожидала увидеть меня, — произнес похититель.
— Ты прав. По таким ловушкам я ожидала увидеть слабенького генина, а не бывшего джоунина Песка.
— Провоцируешь как и тогда? На этот раз у тебя ничего не получиться. Ловушки готовил Хатико. Знаешь, я много тренировался для этой встречи, поэтому не заморачивался подобными вещами, — сказал Канае.
— Я бы так не сказала. И по какой причине ты так жаждал нашего поединка? Все никак не успокоишься, что я тебя тогда сделала?
— Не совсем. Просто не могу спокойно смотреть, как ты возишься с этим парнем, — указал он на Шикамару, связанного тугой веревкой, что сидел в углу комнаты без сознания.
— О, так ты ревнуешь? — съязвила Сабаку но.
— Просто не могу взять в толк, чем он тебе приглянулся, хотя раньше ты даже не разговаривала с теми, кто был недостаточно силен.
— Этот, как ты выразился, слабак, сам убил одного из Акацки и выполнил столько миссий высокого ранга, что тебе и не снилось. К тому же, он вполне может победить даже меня, если захочет.
— С чего это ты так благосклонна к нему? Впервые слышу такую высокую похвалу парню с твоих уст.
— Поверь, он того стоит. Только не говори ему об этом, когда он очнется.
— А может мне захочется его убить?
— Неужели ты надеешься на победу? Какой самоуверенный.
— От тебя набрался.
— Может хватит языком чесать и начнем-таки бой?
На что парень лишь усмехнулся и начал делать печати. Вокруг Темари образовалось облако песка, которое она с легкостью отогнала с помощью веера. Далее на нее полетели камни — части стены бывшего здания. Девушка использовала технику Режущего ветра и они раскололись.
— Вижу, ты ничуть не изменилась, — сказал Канае.
— А ты все балуешься метанием тяжелых предметов. Неужели до сих пор не нашел достойного применения своему воздуху? Ты позоришь свой клан, Ки.
— Недооцениваешь меня? Верно, мои техники намного слабее техник твоего веера. Но что, если…
В руках парня появился кунай и он молниеносно оказался возле шеи Шикамару.
— Бросай веер, иначе твоему дружку конец, —безжалостно сказал Канае.
Он не шутил, Темари это прекрасно понимала. Такие, как этот, не блефуют. Она немного занервничала, сможет ли справиться без привычного оружия, ведь у противника могла появиться и новые техники. Темари предстоял сложный выбор.

Шикамару очнулся. Голова ужасно болела, а руки совсем не чувствовались. Последнее, что он помнил, это какой-то парень входит в дом, а дальше темнота. Нара не смог бы сопротивляться в своем состоянии. Да и сейчас ситуация не из лучших. Он связан, под его горлом тот темноволосый держит кунай и предлагает обменять его жизнь на веер. Чушь, разве она согласиться разлучиться с ним? Девушка нервничала, это хорошо было видно. И тут произошло невообразимое: песчанница бросает под ноги похитителю свой веер! Тот со злостью разламывает его ногой на две части и говорит:
— И все-таки я не понимаю, почему жизнь этого парня тебе так важна.
В его голосе можно было расслышать какие-то нотки грусти, но тут же прозвучало:
— Нимпо: Воздушные драконы!
Какое-то время Темари удавалось уклоняться от атак новой техники противника. Но без веера это было невозможно. Два дракона, сотворенные из воздуха, не давали возможности передохнуть, и вскоре им удалось нанести пару ранений.
Шикамару не мог на это спокойно смотреть, хотелось закричать, вырваться, помочь, защитить. Но сил хватало только на то, чтобы удерживать себя в сознании. Снова он попал в ту же ситуацию: его защищают с последних сил, а он ничего не может сделать. «Нет, только не это, — думал Нара, — я не смогу перенести еще одной потери. Если бы я только был сильнее. Ксо! Ксо! Ксо!»

— Как я и думал, — сказал Канае, — великая Темари без своего веера ни на что не способна.
— Недооцениваешь меня? — ответила Темари, уклоняясь от очередной атаки. — Я до последнего не хотела использовать эту технику, но ты меня вынуждаешь.
— Да что ты можешь сделать? — с насмешкой спросил парень, пока девушка, подобрав удачный момент, производила печати. — Тебе меня не победить, — сказал он и тут же осекся.
Вокруг Темари начал подрагивать воздух, а от нее самой исходила ощутимая угроза.
— Нимпо: Дух ветра!
Невозможно описать, что произошло в следующий момент. Просто за какой-то миг воздушные драконы вместе со своим хозяином были поражены мощной атакой невесть откуда взявшегося ветра. Шикамару облегченно вздохнул и между тем восхитился новым способностям песчанницы. Определенно, за последнее время ее сила на много раз возросла. Первый раз он видел, чтобы старшая Сабаку но управляла ветром без веера.
Канае распластался на холодном полу и лишь изредка постанывал. Внезапная атака нанесла ему много тяжелых ран. Когда техника рассеялась, он с последних сил спросил:
— Почему?
Шикамару недоуменно посмотрел на Темари, пытаясь понять суть вопроса. Но та все прекрасно поняла и ответила:
— Тебе этого не понять.
В следующий миг Канае вырубил мощный удар по голове.
— Как бы мне не хотелось тебя убить, но придется оставить в живых, ведь ты оказался в списке и должен ответить за свои преступления, Ки Канае.
Туго обвязав его веревкой, Темари повернулась к Шикамару:
— Ты как, цел?
— Вроде, да, — говорить ему удавалось пока с трудом.
Легким движением куная девушка разрезала веревки Нары, чем заслужила его благодарный взгляд.
— Что ж, тогда пошли обратно, — сказала она и дала возможность парню опереться на себя.
— Угу, пошли.
Уже у выхода Шикамару опомнился:
— А как же твой веер?
— Ничего, пусть полежит, все равно от него сейчас толку мало. Я вернусь за ним, когда буду забирать Канае.
— Кстати, спасибо. Честно говоря, я сомневался, что ты расстанешься с веером.
— Всегда пожалуйста, скоро у меня в обыденность войжет спасать твою ленивую задницу. А как тебе моя новая техника? Я только недавно ее придумала и даже испытать толком не успела.
— Ты, как всегда, была на высоте, — улыбнулся Шикамару и получил в ответ ее привычную особенную улыбку.
Да, Темари, не смотря на свой взрывной характер, действительно потрясающая. Пусть даже она этого не замечает, когда снова и снова пытается обуздать эмоции, чтобы превзойти себя. Она старательно скрывает свои чувства, не понимая, что именно они делают ее сильнее. И сегодняшний поступок это лишь доказал.


Категории: Мої творіння, Мої фанфіки
комментировать 4 комментария | Прoкoммeнтировaть
воскресенье, 11 апреля 2010 г.
Самокритика rosava 09:04:42
Вірш без рими, написаний вночі від недосипу...
Попередження: тапки ловлю вправно))))
Я хвора людина,
І я це знаю:
Як маленька дитина
Дурньою страждаю.
Годинами я аніме дивлюся,
Фіки пишу, на уроки забила,
А потім ще і Богу молюся.
Чи це діагноз, чи так мені чого було?..
Мені погано... хддд
Прохання не сприймати це всерйоз, я трошки перебільшила...
Прoкoммeнтировaть
Ромашка rosava 09:00:13
Ромашка росла прямо на краю дороги. Маленькій квіточці якимось чином до сих пір вдавалося вижити у їдкому диму проїжджаючих машин.Мабуть, тому її й досі не зірвала якась дитинка, пробігаючи повз: золота серединка потьмяніла, білі пелюстки втомлено спустились додолу, а сама квітка ледве тримала важку голову на тонкій стеблині.
Проходили люди, проїжджали машини, та ніхто не помічав хворої ромашки, яка благала про допомогу. Минали весна, літо осінь, і лише зима пожаліла квіточку й укрила цілющим снігом...
­­


Категории: Мої творіння
Прoкoммeнтировaть
вторник, 30 марта 2010 г.
ЛЮБИСТОК, БО УЛЮБЛЕНИЙ rosava 18:18:46
У давнину ця таємнича лікарська рослина була особливо люба українцям. Напевне, в ті часи не було жодного садка без любистку. Запитаєте, чому рослина таємнича? Тому що походження і батьківщина її невідомі.
Отже, любисток лікарський – багаторічна трав’яниста рослина з родини окружкових, зі стеблом до двох метрів заввишки та блискучим темно-зеленим листям (зовні дуже подібний до селери). Всі частини рослини мають сильний пряний запах, їх, навіть насіння і коріння, можна споживати.
Як лікарську рослину любисток знали давно. Про нього згадували в працях ще Діоскорид і Плиній Старший. У середніх віках його розводили в монастирських садах Європи й лікували ним від багатьох хвороб. Культивували його і в Росії та на Кавказі. Проте найбільше шанували любисток в Україні.
Любистком лікували багато хвороб не тільки в людей, а й у домашніх тварин. Його споживали. Багато досвідчених кулінарів вважають любисток однією із найкращих пряно-смакових рослин. Особливо популярний любисток у німецькій та українській кухнях: використовують свіже та сухе подрібнене листя, а також коріння. Разом із зеленою цибулею, петрушкою, кропом його додають до салатів, соусів, підлив, овочевих супів, страв із м’яса, риби та птиці. Листя і насіння кладуть, коли солять томати чи огірки.
Любисток лікарський доволі невибагливий. На одному місці може рости довгенько. Ліпше почувається у притінку. Добре переносить зими нашої широти. Розмножується насінням або поділом кореневищ.


МАГІЯ.
В Україні та деяких європейських країнах любистку приписували магічні властивості. Вважалося, що саме любистком можна приворожити людину, яку любиш, саме з нього готували приворотне зілля. Напевне, звідси і його назва – любисток, любиста, любим-трава, милодух.

ПОБІЧНИЙ ЕФЕКТ.
Заживати відвари можна тільки порадившись із лікарем або кваліфікованим фітотерапевтом. Любисток протипоказаний вагітним, оскільки збільшує кровонаповнення органів таза.

ПРИКРАСИТИ.
Для цього не потрібно шукати нові сорти рослин за кордоном, можна посадити у квітнику любисток лікарський. Він матиме гарний вигляд, знадобиться на кухні, а також наблизить до давніх українських традицій.

Цікаво знати
Любисток помічний, якщо випадає волосся. Одну столову (з верхом) ложку подрібненого кореня заливають літром окропу, запарюють і миють голову двічі на тиждень.
­­


Категории: Цікавинки
Прoкoммeнтировaть
Цариця вод і квітка русалок - ЛІЛЕЯ rosava 18:12:39
Високо на горі, порослій ялинами, лежало гарне озеро, й на озері тому плавала біла, мов сніг, лілея. Одного разу прийшов до цього озера пастушок із горіховою палицею у руках і сказав: «Хоч би там що, а я хочу цю чудесну лілею собі добути». Він вже благополучно притягнув її до берега, порослого осокою, як раптом з води показалася біла рука. Вона занурила лілею у глибину, в підводне царство, й звідти почувся голос: «Підемо зі мною, милий. Я відкрию тобі безліч таємниць. На дні, глибоко у землю вросла корінням лілея, котра тобі так подобається. Я зірву її й віддам, якщо ти послухаєш мене». Юнака охопив жах. Він втік від озера, але не зміг забути білої, мов сніг, лілеї. І блукає з того часу серед гір з невимовним горем у душі, і ніхто не може сказати, куди він подівся.
Світанок. На озері тиша - ні вітру, ні хвилі. Вода, мов дзеркало, й посеред того дзеркала визирають, немовби голівки русалок, дивовижні білі лілеї, з повними красивими бутонами, з круглим, наче з воску, листям-лататтям.
У давньогерманських казках йдеться про те, що у ставах і озерах серед квітів та очеретів постійно живуть німфи-нікси. Верхня частина тіла водяних красунь - прекрасної постави жінка із завжди привітним обличчям, а нижня - потворний риб'ячий хвіст. Вони заманюють людей у воду і тягнуть на дно у вологу дочасну могилу.
Сама ця чарівна квітка за своїми властивостями має чимало спільного з водяними дівами. Вона так само приваблює усіх своєю красою й так само губить тих, хто надто захоплюється нею. Не раз необачним полювальникам, запливаючим надто далеко, щоб нарвати лілей, або бракувало сил вернутись на берег, або ж вони заплутувались у їхніх підводних стеблах.
Цю чарівну квітку завжди любила молодь. У давній Греції її вважали промовистим символом краси. Юні дівчата плели з лілей гірлянди, прикрашали ними волосся й свої туніки. Зі слів Феокрита, молоді грекині сплели вінок із лілей для прекрасної Єлени на день її весілля з царем Менелаєм і прикрасили ним вхід до їхнього шлюбного приміщення. Водяна лілея, як стверджує одна грецька легенда, виникла з тіла прекрасної німфи, котра загинула через кохання та ревнощі до незворушного Геркулеса. Від неї і походить наукова назва лілеї - німфея (Nymphaea). Німфею любили і в стародавньому Римі. На фресці одного із храмів, нещодавно розкопаних у Помпеї, можна побачити бутони цих водяних квіток, що прикрашають божків та крилатих геніїв.
У слов'янській міфології всі німфи та нікси, котрі з'являються і в німецьких легендах, називаються русалками. Про наших русалок відомий збирач українських переказів Маркевич розповідає так: «Русалки - це водяні красуні; вони бліді, але риси їх виразні, стан чарівний, коса - нижче колін. Вночі при місяці вони виходять на береги озер, річок і струмків, оголені, у вінках з осоки й гілок. Іноді вони щезають серед кущів, у траві. Найчастіше їх викликає з води вечірня зоря. Коли сільські дівчата йдуть на річку по воду, русалки, затаївшись, чекають на них. Біда необережній, котра забула прихопити з собою полин, це зілля - оберіг у таких випадках. Русалки кидаються на дівчину, лоскочуть її до смерті й тягнуть за собою в річку. Те саме чекає й хлопця, котрий не запасся полином або захопився красою русалки. Русалки живуть у підводних кришталевих хоромах, викладених з мушлі, дрібних черепашок, де сяють перли, яхонти, срібло й корали. Поряд, на устеленому різнокольоровими камінчиками дні - смарагдові джерела. Сонце просвічує крізь воду в ці оселі, а місяць та зорі викликають русалок на берег».
Давня німецька легенда розповідає, що лілеї - це зачаровані відьмою русалки. Їх перетворили на квіти за те, що вони покохали земних лицарів і не захотіли більше служити злій ніксі. Північно-західні німці називали лілею лебединою квіткою і так високо її шанували, що помістили сім квіток у своєму гербі, вважаючи себе непереможними під таким символом.
А за іншою, італійською, легендою, лілеї - це діти красуні графині Мелінди. За цією легендою, болотний цар був такий бридкий, що ніхто ні з земних дівчат, ані з чарівних фей не хотів вийти за нього заміж. Тоді він вирішив хитрощами заманити золотокосу красуню Мелінду, яка мешкала у замку в тій місцевості. Цар привабив її на болото невідомими квітами, а коли дівчина потяглася за ними, то цар схопив її і потягнув на дно. Приголомшена горем мати ходила до болота й лила гіркі сльози, доки ворожбит не сказав, що її донька жива, - вона тепер дружина болотного царя і приречена бути його рабинею, але влітку вона зможе дати про себе вісточку. І дійсно, наступного літа мати помітила на поверхні води серед чистого болітця прекрасну білу лілею. Розглядаючи її блискучі, немов атлас, ледь підрум'янені, немов проміння ранкової зорі, чисті пелюстки, нещасна графиня впізнала колір обличчя своєї доньки, а численні золотисті тичинки, що заповнили середину квітки, нагадували волосся Мелінди. І зрозуміла графиня - перед нею її внучка - дитя союзу Мелінди з болотним царем. З того часу протягом багатьох років устеляла Мелінда трясовину цілим килимом білих лілей, сповіщаючи усім, що вона жива і, вічно юна й прекрасна, царює над болотом.
Чарівність лілеї визнають не лише європейці, про неї виникло чимало легенд і в інших народів. Серед них - легенда північноамериканськ­их індіанців, котрі стверджують, що у хвилину смерті великий індіанський вождь пустив стрілу. І за право володіти нею у суперечці зіштовхнулись Полярна та вечірня зорі. Посипалися іскри, з яких і утворилися лілеї.
Насінням лілеї користувались співаки для зміцнення голосу. Його вважали засобом від корчів та запаморочення, а кореневище - для збудження апетиту. Причому лікувалися не стільки вживаючи внутрішньо, скільки підвішуючи над ліжком хворого. Збирати квіти лілеї для лікування потрібно було зовсім інакше, аніж будь-які інші: зривати лише у певний час, затулити вуха і попередньо звернутися до квітки з привітними словами. Потім треба було швиденько простягнути руку і зірвати лілею. Відрізати заборонялося, оскільки стебло почне стікати кров'ю, а того, хто відрізав, переслідуватимуть важкі сновидіння або ж, обурені його вчинком водяні духи втягнуть порушника у свої володіння. Квіти білих лілей не можна було приносити додому - це загрожувало загибеллю всієї домашньої худоби.
Містичну і лікувальну славу мала лілея і серед слов'ян, а в закаспійських краях їй дотепер приписують такі властивості. Таємниче значення квітки заховано в її російській назві - «одолень», від слова «одолевать» - перемагати нечисту силу й недугу. «Кто найдёт одолень-траву, - зазначається в одному народному травникові, - тот вельми талант себе обрящет». Відваром такої здолай-трави лікували зубний біль і отруєння, крім того вона слугувала основою для любовного напою, здатного пробуджувати ніжні почуття у серцях жорстоких красунь. Із кореневищем квітки пастухи обходили поле, щоб худоба не пропала. Давні слов'яни вважали її важливим оберегом під час подорожей. Кожен, хто вирушав на чужину (особливо торгова людина), повинен був запастися цією травою, оскільки з нею «хоть куда пойдёт, много добра найдёт».
Для милування лілеями на присадибній ділянці не обов'язково мати вихід до озера, ставка або річки. Зараз популярними стають штучні декоративні водойми біля будинків. І найголовнішими рослинами для їх озеленення стають німфеї. Вони добре ростуть навіть у діжці з водою. Для однієї рослини мінімально необхідна поверхня води - 0,5 м2. Але сильнорослі сорти вимагатимуть не менше як 4 м2 поверхні водойми. Такі сорти підійдуть для великих водойм. Рекомендовано, щоб листя займало не більше половини від поверхні водойми. Головною умовою є кілька годин прямого сонячного освітлення плаваючого на поверхні листя. Слід зауважити, що поєднати фонтан та квітучі лілеї в одному місці важко, тому що у рухливій воді німфеї можуть не цвісти.
Розмножується лілея насінням або поділом кореневища. Насіннєвий спосіб поширений у природі, його використовують для виведення нових сортів. Поділом кореневища можна швидше отримати квітучу рослину, тому цей спосіб більш розповсюджений серед населення. У продажу можна зустріти багато нових сортів німфей не тільки білого, а й усіх відтінків рожевого і червоного забарвлення. Після покупки кореневище бажано пересадити у горщик. Ґрунт для заповнення горщика обирають важкий глинистий. Після посадки горщик з кореневищем повністю занурюють у воду. По мірі росту листя рослину переміщують на необхідну глибину штучної водойми, оскільки для повноцінного цвітіння лілеї потрібна глибина не менше 20 см, а для окремих сортів і більше 60 см. На упаковці поряд з назвою сорту повинна бути інформація щодо глибини вирощування. Цвітіння продовжується до осені. Потім листя, стебло та цвітоноси відмирають. Кореневище багатьох сортів може зимувати у водоймах, якщо воно не промерзатиме наскрізь. В іншому випадку наприкінці осені горщики з кореневищами виймають та переносять у прохолодне непромерзаюче приміщення (підвал, погріб). У зимовий період слідкують, щоб горщик з кореневищами не пересихав.
Безсумнівно, німфеї - найяскравіші квіти водойм. В них поєднались загадковість і краса. Разом з тим, лілеї дуже невибагливі до умов зростання, - з'явившись одного разу у водоймі, вони не тільки залишаються назавжди, але й з кожним роком подвоюють кількість блискучого листя та яскравих квіток.
Олексій Чугай
­­


Категории: Цікавинки
Прoкoммeнтировaть
Серйозна тематика... rosava 17:41:32
Це було написано на шкільний конкурс про війну. Проза зайняла перше місце, але хотілося б почитати ваші коментарі
Жити — значить боротися

Концтабір №6… Як це було давно, навіть не пам’ятаю. Молодий ще тоді був, нерозумний. Хотів захистити свою сестру, не знав, що все одно вб’ють.
Мотря саме вечерю приготувала: борщ із салом та налисників трохи. Хотіла мене як слід нагодувати, адже був мій сімнадцятий день народження. І ось у двері постукали. Ну, думаю, сусіда прийшов, знову буде горілки просити, якої ми в хаті зовсім не тримали. Ото я зробив страшне обличчя, засукав рукави старенької сорочки й попрямував до дверей. Відчиняю — аж там вони, німці. У мене всередині все похололо. Впевнено пройшли до хати (троє їх було) і сіли на ослоні. Один із них, чорнявий такий, звернувся до моєї сестри ламаною російською:
— А ти што стала? Нєсі єду, єслі жіть хочєш.
Ну що зоставалось робити моїй Мотрі? Вона благально глянула на мене, щоб не накоїв ніяких дурниць, бо змалечку запальний був, і почала виставляти перед фашистами наїдки, які приготувала мені. Та я і не збирався нічого робити: дуже вже мене налякали автомати, що висіли за спинами ворогів. Німці, на диво, тихо поїли, а ми з сестрою стояли, взявшись за руки, молячись Богу, аби все обійшлось. Потім уже інший, кирпатий, німець зайшов до комори та витяг звідти півмішка картоплі й шматок сиру — єдине, що там лежало. Як я тоді радів, що основні запаси сховав напередодні в погребник, який з вулиці здавався непомітним під старою липою. Кирпатий вийшов із хати, а третій, вочевидь, головний, німець щось сказав чорнявому. Не знав я тоді, що ті слова назавжди змінять моє життя. Той зі співчуттям глянув на мене і промовив (головний тим часом теж пішов надвір):
— Собірайся, парєнь, пойдьош с намі.
Тут моя Мотря не витримала:
— Нікуди він не піде! Я вас нагодувала, їжі з собою дала, а ви ще й брата мого єдиного хочете забрати?
На що він їй відповів:
— Лучше молчі, женщіна. А то главний прікажет убіть і тєбя, і брата твоєво. С нім споріть нєльзя, он очєнь жесток.
Тоді я все зрозумів: або виживе моя сестра, або помремо обоє. Я обійняв Мотрю і сказав:
— Прощавай, люба сестричко. Мабуть, більше вже не побачимось.
— Миколо, та куди ж ти? На кого ж ти мене покинеш?
— Нічого, зате ти ще поживеш. А я… не відаю, що зі мною стане. Мо’ вб’ють, мо’ працювати змусять, а потім уб’ють. Моя тобі порада: знайди собі чоловіка, щоб захищав тебе, особливо в такі страшні часи…
Я повернувся і пішов за чорнявим. Швидко покинув рідну хату: не хотів бачити сліз моєї Мотрі, її сумних очей…



* * *
Нас повели. Німців було шестеро, нас — двадцять. Із подивом упізнав я серед полонених дванадцятирічного хлопця Петруся з сусіднього села. «Невже й таких малих забирають?» — подумав я. Тишком до нього підійшов:
— Чого це тебе, Петре, забрали? — прошепотів.
— А то, дядьку Миколо, сам винен, напросився. Прийшов до нас один та й почав усе перевертати, — відповів він. — Усе забрав, а ніяк не вгамується. Я й не витримав, кинувся на нього, а він скрутив мені руки та й повів за собою. Добре, що мати знепритомніла, а то б за мною пішла, могли б і вбити її.
— Он воно як. Цікаво, куди нас ведуть?
— Ото я вже знаю, дядьку Миколо.
— Та звідки ж тобі знати?
— А той німець тоді розізлився і все мені вибовкав. Він сказав, що по селах забирають дужих людей на важкі роботи, але і я зійду, якщо такий сміливий. Та я, дядьку, зовсім не такий, просто страшно мені стало за наше з мамою життя… А ведуть нас до залізниці, звідти повезуть до особливого концтабору.
— Тоді зрозуміло. Боїшся?
— Трохи. Та…
І тут пролунав постріл.
— Ей ви, ідітє молча, а нє то прістрєлю! — вигукнув один із наглядачів. — Ето касаєтся всєх!
Далі ми йшли тихо.
* * *
Їхали декілька днів, але здавалось, що десь рік минув, як залишили рідні хати. У вагоні чимось жахливо смерділо, тож ми були раді, коли потяг нарешті зупинився і відчинилися двері. Та не довго раділи: незабаром опинилися на великій ділянці, огородженій двометровим колючим дротом, навколо якої весь час вартували німці. Поселили нас у незручних бараках, де лише самі голі дошки замість ліжок. Людей тут було чималенько, місця ледве вистачало. Зранку нас відправляли на роботу до шахти, хто був слабший — на завод, за межі концтабору.
Я працював у шахті. Робота справді була важкою, дійсно, треба мати хороше здоров’я. Та я не збирався коритися і кожного дня тишком підбігав до огорожі — робив підкоп. Жага до життя перемогла страх, я не хотів сидіти, склавши руки. Та одного разу мене впіймали на гарячому. То був той самий чорнявий. Ну все, думаю, зараз пристрелить. Та Генріх, як я потім дізнався, мене пожалів. Лише змусив закопати яму. Цей німець зовсім не був злим. Узагалі, він був лікарем, донедавна працював у дослідницькій лабораторії. Та після того, як спробував вилікувати єврея, яких німці люто ненавиділи, його перевели сюди, в охорону. Гарно знав російську, бо багато його пацієнтів нею розмовляли. Лікар сподівався, що начальство нарешті припинить жахливі досліди, про які я згодом дізнався сам.
А сталося це з Петрусем. Одного вечора його кудись забрали. Повернувся він блідий-блідий. Я подумав, що хлопець просто перелякався, і вирішив спитати про це завтра, коли заспокоїться. Уночі в Петруся почалася гарячка. Прибіг Генріх, оглянув його і лише похитав головою. На світанку Петра не стало. Причина смерті — передозування якихось ліків.
І це було тільки початком. У бараці з кожним днем ставало все просторіше: люди мерли, як мухи. Рятувало мене тільки те, що шахтарів «лікарі» не чіпали.
Минув рік після смерті Петра. Я вже думав помолитися Богу за його душу, як почулися постріли. Німці захвилювалися, забігали. То наступали наші визвольні війська. Довго йшов бій чи ні, не пам’ятаю. Але як заплющую очі, так і бачу перед собою ту картину: горять бараки, лабораторія, усюди їдкий дим, люди біжать, кричать, німці розстрілюють полонених по дорозі до іншого виходу. Та я врятувався: зовсім недавно почав копати новий підкоп, у ньому і сховався. У цьому бою не вижив жоден фашист. Уцілілих полонених відправили додому. Повернувся і я. Зі сльозами на очах дізнався, що моє село розбомбили незабаром після того, як мене забрали. Поплакав трохи на могилі Мотрі та й пішов шукати прихисток та роботу. За останні роки я зрозумів: щоб вижити, треба боротися за своє життя…




Категории: Мої творіння
Прoкoммeнтировaть
Давно написане... rosava 17:35:03
Так давно писала... Класі, мо’, в шостому...

Осінній листок
Вона йшла. Такої граційної ходи майже ні в кого нема. Серед осінньої метушні вона особливо виділялась, хоча на неї ніхто не звертав уваги. Її мрійливі карі очі вдивлялись у далечінь. Вітер щось шепотів їй на вухо і вона слухала його розповіді.
Ніхто її не помічав. Усі кудись квапились, ніхто не хотів задуматись над цією дниною.
Вона йшла легко, шукаючи очима десь там щось… чи когось. Вітер розвіював її каштанові кучері, що вибились з-під шапки.
Вулицею літав самотній пожовклий листок. Його доля нікого не турбувала, а дівчина все йшла і йшла.
На небі загорілися перші зорі. На вулицях ввімкнулися ліхтарі.
Шарф вже не міг захистити її від осіннього вітру. Можливо, їй було холодно, але вона продовжувала йти.
Нарешті холод і голод (адже вона нічого не їла цілий день) взяли верх, і вона зайшла до найближчого кафе. Сівши за вільний столик, вона замовила чашечку кави і десерт. І тут її очі зустрілись з такими самими мрійливими, хоч і не карими, а сірими, очима….
Листок нарешті впав до кучі таких самих листків….

Відьмин дар
Поля сиділа за першою партою.
“І хто придумав, щоб урок літератури був останнім? Чому відразу не відпустять додому? Ганну Василівну ж ніколи ніхто не слухає. Цікаво, що зараз робить Тимка? Напевно знову пробує зловити горобця на балконі. Невже цей котяра ще не зрозумів, що такому товстунчику, як він, нічого не світить на полюванні?”
– Поліно!
– Так, Ганно Василівно.
– Скажи мені будь ласка, про що я зараз розказувала?
– Про твір… е-е м-м-м…
– Усе ясно. Сідай. Але якщо я ще раз викличу тебе і ти відповіси мені так, як зараз, я поставлю тобі двійку.
– Добре.
“І чого вона причепилась? Зараз же сьомий урок. От якби що-небудь трапилось таке, щоб усіх відпустили додому чи хоча б перервали це занудство. Наприклад люстра зірвалася б і впала.
Поля тужно подивилася на люстру. І тут сталося щось неймовірне. Люстра зірвалась і упала в сантиметрі від Ганни Василівни. Жінка цього не очікувала, тож, зойкнувши, впала на підлогу біля розбитої вщент люстри.
У класі зчинився переполох.
– Скоріше, покличте кого-небудь!
– Викличте швидку!
Ганну Василівну забрали до лікарні. Лікарі сказали, що нічого серйозного з нею не сталося, просто жінка знепритомніла.
Після цього випадку дітей, звичайно ж, відпустили. Поля, як завжди, ішла додому разом з Кіс. Кіс – друге ім’я Олі Чижикової. А прозвали так через її любов до кішок.
– Кіс, я почуваю себе винною за падіння люстри.
– Що за дурниці? Ти ж її не підрізала?
– Звичайно ж, ні.
– Тоді в чому ж проблема?
– Розумієш, коли ми сиділи на уроці, я подумала, що якби люстра впала, нам не довелось би слухати цю нудну розповідь. Я не хотіла, щоб Ганна Василівна знепритомніла.
– Та годі тобі. Це просто збіг обставин. Невже ти думаєш, що люстра могла впасти за твоїм бажанням?
– І справді. Мабуть, це просто шок.
– От і добре.
З три дні Поля, “подумавши”, впустила на хлопця два портфелі, вдарила першокласника, об батарею та поставила синець директору.
– Послухай, Кіс, усе-таки це не збіг обставин. Я справді можу накликати біду.
– Полю, невже ти в це віриш? Подумаєш, налетів на батарею. А не треба було так бігти! А директор просто задумався і врізався в ліхтар.
– А як щодо двох портфелів?
– Той хлопець намагався пройти між старшокласниками. Ти ж знаєш, вони зовсім нічого не помічають, крім себе, от йому і перепало.
– Ти мене заспокоїла. Але все-таки я сумніваюсь.
Сумніви Полі розвіялись наступного дня. На уроці історії її викликали до дошки. Поля намагалась згадати тему, але в неї не зовсім виходило.
“Що ж таке закупи? Ну хто це придумав? Краще на мене впала б люстра!”
Ба-бах!
На щастя Поля вижила. На превеликий подив лікарів, вона не отримала жодної серйозної травми! Вони дуже дивувались з цього казали, що дівчинці неймовірно пощастило.
Через три тижні Поля знову почала ходити до школи. Вона боялась, що комусь може зашкодити, але її дар пропав!
Пропав, щоб знову відродитися, дар відьми…



Категории: Мої творіння
Прoкoммeнтировaть
понедельник, 29 марта 2010 г.
Ну і віршики.... rosava 17:57:41
У мене є молодша сестричка. Звичайно, читаємо з нею дитячі книжки. Іноді ТАКЕ зустрічається! І це вдитячих книжках...

Маму запитує маленьке козенятко:
— Чи виростуть роги такі, як у татка?
— Щоб швидше у тебе виросли ріжки,
Треба скоріше лягати у ліжко —
Гарні у тебе сни розцвітуть.
Спить козенятко, а ріжки ростуть...

"Нічого собі віршик!" — думаю. Не про те можна подумати. Але далі мене ще більше вразила... колядка.

Коляда, коляда,
Дай , дяьку, хот-дога!
Як не даси хот-дога,
Візьму тебе за рога
Та хрякну об поріг,
Виламаю правий ріг:
У ріг буду трубити,
Потім рогом бити,
Іншим поганяти,
І з гречки виганяти!
Добрий вечір! Здрастє!

У мене був шок! І ТАКЕ дают читати дітям?! Вони там звірі просто! Та це ще не все! Наступна скоромовка з Букваря. о_О

Кіт котив
Коток по току,
Коток попав
На лапу коту.

А поряд це все замальовано: один кіт сидить в котку, а інший з-під нього тікає...
І після цього дорослі хочуть, щоб діти виросли нормальними?! Вони там просто з глузду з’їхали!!!!!! І я не вигадую! Справді таке в дитячих книжках. Жах!!!!!!

Категории: Цікавинки
комментировать 7 комментариев | Прoкoммeнтировaть
Сумний вірш... rosava 17:57:11
Сторіччями здригався наш народ
Від ярм, від зрад й кривавих заворушень,
І мову як духовний ополот
Втирали в бруд прямісінько у душах.
Шевченко вмер. І Лесі вже нема.
Є незалежність. Є уже свобода.
І все одно ще темно від примар.
І все одно щось гірко труїть воду.
Чужі слова, задурені серця.
Забувши дар небесного отця,
Полову слів переминають в роті,
Не в тому річ, які це почуття,
Не в тому річ, про що нам розмовляти,
Ти просто не вартуєш співчуття,
Якщо себе не здатен поважати.
Здобути нам кортить авторитет,
І є одна у нас дорога –
Піднявши гідність, йти вперед.
Плазуєш – обітруть об тебе ноги.
Невже всі ті, чий прах – оця земля,
І не народжені ніким ще діти
Вартують того, в ницих щоб ділах
Й кульгавим словом їх сквернити?
Ні, це не пафос. Це молитва вам,
Сини народу – Фенікси крилаті,
Цінуйте, пийте рідні ви слова,
Із попелу ви будете вставати.

Категории: Мова наша мова..., Рідне українське
Прoкoммeнтировaть
Мова наша, мова... rosava 17:43:05
До українців

Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,
Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці, —
Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день,
Коли ми перестали гордитись, що ми — українці.
І що е в нас душа, повна власних чеснот і щедрот,
І що є у нас дума, яка ще од Байди нам в’ється,
І що ми на Вкраїні таки український народ,
А не просто юрба, що у звітах населенням зветься.
І що хміль наш — у піснях, а не в барилах вина,
І що щедрість — у серці, а не в магазинних вітринах,
І що є у нас мова, і що українська вона,
Без якої наш край — територія, а не Вкраїна.
Я до себе кажу і до кожного з вас: — Говори!
Говорімо усі, хоч ми й добре навчились мовчати!
Запитаймо у себе, відколи, з якої пори,
Почали українці себе у собі забувати.
Запитаймо про те, чи списати усе на буття,
Котре нашу свідомість узяти змогло так на Бога,
Що солодшим од меду нам видався час забуття
Рідних слів, і пісень, і джерел, і стежок від порога.
Українці мої! То вкраїнці ми з вами — чи як?
Чи в «моголах» і вмерти судилось нам ще від Тараса?
Чи в могили забрати судилось нам наш переляк,
Що знітив нашу гідність до рівня вторинної раси?
Українці мої! Як гірчать мені власні слова!..
Добре знаю, що й вам вони теж не солодкі гостинці.
Але мушу казати, бо серце, мов свічка, сплива,
Коли бачу, як щиро себе зневажають вкраїнці.
І в мені ниє крамоли осколок тупий,
Мене дума одна обсідає і душить на славу:
Ради кого Шевченкові йти було в Орські степи?
Ради кого ховати свій біль за солдатську халяву?
То хіба ж не впаде, не закотиться наша зоря
І хіба не зотліє на тлю українство між нами,
Коли навіть на згарищі долі й зорі Кобзаря
Ми і досі спокійно себе почуваєм хохлами?
Українці мої! Дай вам, Боже, і щастя, і сил!
Можна жити й хохлом, і не згіркне від того хлібина.
Тільки хто ж колись небо прихилить до ваших могил,
Як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна...

Віктор Баранов

Клятва

Мова кожного народу
неповторна і — своя;
в ній гримлять громи в негоду,
в тиші — трелі солов’я.
На своїй природній мові
і потоки гомонять;
зелен-клени у діброві
по-кленовому шумлять.
Солов’їну, барвінкову,
колосисту — на віки —
українську рідну мову
в дар мені дали батьки.
Берегти її, плекати
буду всюди й повсякчас, —
бо ж єдина — так, як мати, —
мова в кожного із нас!

О. Забужко

Мова, наша мова, мова кольорова,
В ній гроза травнева, тиша вечорова.
Мова наша, мова - літ минулих повість,
Вічно юна мудрість, сива наша совість

Мова, наша мова - мрійнику - жар-птиця,
Грішнику - спокута, спраглому - криниця.
А для мене, мово, ти - як синє море,
У якому тоне і печаль, і горе

Мова наша, мова - пісня стоголоса:
Нею мріють весни, нею плаче осінь.
Нею марять зими, нею кличе літо,
В ній криваві рими, сльози "Заповіту"

Я без тебе, мово, - без зерна полова,
Соняшник без сонця, без птахів діброва.
Як вогонь, у серці я несу в майбутнє
Незгасиму мову, слово незабутнє.

Юрій Рибчинський
Обожнюю цей вірш!!!!!!


Категории: Мова наша мова..., Рідне українське
комментировать 2 комментария | Прoкoммeнтировaть
четверг, 25 марта 2010 г.
Я себя не понимаю... rosava 18:49:54
Я просто себя не понимаю. Говорят, что в каждом человеке живет ангел и черт. Что-то вроде того и у меня. Как будто во мне живут две разные личности, которые подчиняются настроению. То я готова смеяться, шутить и чуть ли не вешаться ко всем на шею, а то я презираю всех людишек, хочется закрыться в своей комнате и отдалиться от мира.
Иногда хочется, чтобы все жили счастливо и никогда не умирали, а иногда — чтобы они все здохли от своей жестокости и дали миру нормально жить.
Хочу плакать, но вместо этого улыбаюсь, мне тяжело на душе, но все же я продолжаю улыбаться встречному знакомому. Люблю, когда мне говорят "спасибо", но ненавижу себя за то, что так легко соглашаюсь оказывать помощь.
Нет, я определенно себя не понимаю...

­­
комментировать 3 комментария | Прoкoммeнтировaть
среда, 24 марта 2010 г.
Сайт, где можно скачать аниме на мобилку rosava 16:17:52
Просто отличный сайт! Куча аниме в 3gp формате. Советую, всем, кто (как и я) смотрят аниме на мобилке
http://animeshine.u­coz.ru
комментировать 4 комментария | Прoкoммeнтировaть
Тест: 10 основных принципов для каж... rosava 14:50:39
­Тест: 10 основных принципов для каждого знака зодиака.
Водолей


­­

1. Как скучно быть похожим на других!
2. Если я тебя придумала, стань таким как я хочу.
3. Предрассудки - удел дураков.
4. Будущее просто обязано быть прекрасным.
5. Трудно быть ангелом, но - надо.
6. Доброе намеренье важнее добрых дел.
7. Чтобы стать новатором, нужно сначало забыть о традициях.
8. Секс? В жизни есть дела и поважнее.
9. Сначала друзья, а потом уж семья... если конечно останется время.
10. Нет меня добрее, нет меня бодрее.


мстительный гороскоп:
Единственный мстительный Водолей, которого я знал, был редким {censored} лет пятидесяти, да еще и обиженным в раннем детстве. И при всем при этом мстил он все равно шутя и играючи — вовсе даже не всерьез (от чего, правда, объектам его мести лучше не становилось). Короче говоря, он не в счет. Мстить Водолеи не любят и не умеют. Некоторые нездоровые психически представители этого знака могут предавать, подставлять и нагло обманывать, но делают они это не из мести, а просто так — из любви к искусству и самоутверждения ради. Вывести же Водолея из себя до такой степени, чтобы он начал мстить практически не возможно. У этого знака настолько сильно врожденное чувство юмора, что его представители выставят вас полным идиотом задолго до того, как вы их достанете. Если вам нравится, можете считать это местью, но они так не считают. Типичный Водолей это такой персонаж, вроде «Один дома». То есть, он укатает вас до полусмерти, сам того не подозревая. Он обладает такими странными привычками, что любой близкий контакт с ним чреват членовредительством­, а контакт с целями дурными — особенно. Положим, подкрадываетесь вы тихонечко к Водолею со спины, дабы чего-нибудь не то, а Водолей, как раз в это момент почему-то вспоминает о том, что он, оказывается умеет делать сальто назад… Что будет?

Правильно: Водолей попадет вам по голове обоими ногами и потом жалостливо поведет в медицинский пункт, где вспомнит, что умеет еще делать перевязку и ненароком перевяжет вас так, что вы забудете как дышать (а когда вспомните — поздно будет). Минздрав предупреждает.

Пройти тест: http://beon.ru/test­s/118-092.html

Настроение: веселое после прочтения своего гороскопа)))))
комментировать 4 комментария | Прoкoммeнтировaть
вторник, 23 марта 2010 г.
Анекдоты из аниме "Рыцарь-вампир" rosava 19:29:43
Встречаются Ваилд и Айдо
- Почему у тебя ботинки в губной помаде?
- Да в Дневной класс ходил...
Встречаются Итидзё и Шики
- Слыхал, Канаме теперь под нового русского вовсю косит!
- Что, "Мерс" себе купил?
- Да нет, пока только аквариум с тонированными стеклами...

Зэро говорит Юки и Канаме:
- Вы меня не злите - у меня, чуть что башню сносит, я сразу за ствол
хватаюсь! Охота вам потом меня от дерева отрывать?

- Ты где научился так ругаться, Зэро?
- Этому нельзя научиться, это дар природы.

Айдо и Ваилд, выпив крови, идут по двору.
Ваилд:
- Сейчас главное – Юкки и Зэро не увидеть.
Айдо:
- Главное - не встретить! "Не увидеть" сейчас - не критерий.

Одна из будней Академии Кросс:
-Зэро, Канаме попробуйте поладить! Ну, а пока вы пытаетесь поладить, пойду вызову скорую помощь.

- Зэро! Отойди сейчас же от клетки с тигром!
- Не бойся, Юки, я ничего ему не сделаю!

Урок идёт уже 15 минут. Вдруг в класс врывается взъерошенный Зэро и не спрося разрешения бежит к своему месту.
Директор возмущённо:
- Зэро Кирю! Ну-ка выйди из класса и зайди как заходит твой папа!
Зэро вышел. Вдруг дверь от пинка слетает с петель, Зэро заходит в класс со страшным рёвом:
-Что, упыри, не ждали!? А я пришёл!!!

­­
комментировать 4 комментария | Прoкoммeнтировaть
Тест: { Аниме-Характеристик­а Знака ... rosava 18:00:51
­Тест: { Аниме-Характеристик­а Знака зодиака. }
Водолей.


Водолей – самый непредсказуемый знак зодиака. Больше всего он ценит независимость и свободу. Принимая важные решения, ориентируется не только на трезвый расчет и способность предвидеть развитие ситуации, но и на хорошо развитую интуицию. Для многих из них жизнь – это эксперимент. Водолей привлекает внимание окружающих нестандартным подходом к любой ситуации, способностью к абстрактному мышлению. Гениальные озарения представителей этого знака совершают перевороты в науке и технике. Если Водолей берется за какое-то дело, то проявляет настойчивость и изобретательские способности, доводя его до логического завершения. Если же он не видит достойного себя применения в социуме, то склонен жить в своих мечтах и фантазиях. У него есть удивительная способность полностью погружаться в свой внутренний мир, если окружающее кажется ему серым и безжизненным. Это творческие люди, творят по вдохновению и не любят жестких ограничений ни в работе, ни в личной жизни.

Подробнее…У знака Водолея два управителя Сатурн и Уран. Сатурн дарует им способность долго и напряженно работать в одном направлении, хорошо структурировать информацию. Уран дает озарения, способность в один момент произвести радикальные перемены в жизни, интерес ко всему новому и необычному. Благодаря этим качествам Водолеи успешно занимаются всевозможными передовыми областями. Их таланты наиболее ярко проявляются, когда они действуют в коллективе единомышленников. Это открытые общению, контактные люди, уважают чужое мнение. Но при этом всегда оставляют за собой право решать, переубедить их в чем-либо крайне трудно. У них много друзей. Если Водолей оказывает помощь, то делает это бескорыстно.

В личной жизни это довольно свободный тип, не любящий ограничений. Отношения строятся на взаимном интересе. Если интерес пропадает, то Водолей может легко оставить привычный уклад.
­­
Пройти тест: http://beon.ru/tests/228-962.html
Прoкoммeнтировaть
Під впливом аніме вийшло щось таке... rosava 17:47:39
Написано під впливом Vampire Knight, але дещо інше.
Вампір та почуття
У нього ніколи не було друзів. Навіть підлеглі надовго не затримувались біля нього. Здавалось, його оточує темна аура, яка відлякує всіх і кожного. Хоч він до цього вже давно звик, та все одно в душі ще жевріла надія, що хтось зможе заповнити її пустоту.
І коли він побачив маленьку дівчинку, яку вітер безжально кидав у сніг, його серце завмерло в очікуванні рішення розуму. На цей раз почуття відсвяткували коротку перемогу над керуючим органом, і дитинка опинилась в його теплих обіймах. Та попри все, дівчинка не злякалась, а лише посміхнулась та щільніше пригорнулась до теплого тіла.
Йшли роки, і в темному замку за лісом підростала дівчина, яка мала повну владу над головним вампіром...

­­


Категории: Мої творіння
комментировать 8 комментариев | Прoкoммeнтировaть
On/Off - Futatsu no Kodou to Akai Tsumi rosava 17:26:35
On/Off - Futatsu no Kodou to Akai Tsumi


Akaku akaku akaku yurete
Yume no yume no hate e Hanarerarenai

Mou nando mo akiramete wa oshikorosu tabi
Ikiba no nai kanjou ga me o samashiteku
Kegare no nai sono hohoemi zankoku na hodo
Tooi sonzai da to wakaru yo

Ienai kizu kokoro mushibamu dake na no ni
Yami no (naka ni) ima mo (yadoru) omoi o osaekirenai

Akaku akaku akaku yurete
Yume no yume no hate e
Deatte shimatta unmei ga mawaridasu
Dare mo dare mo shiranai himitsu
Ochite ochite ochite
Mou modorenai tsumi o kizande mo kitto

Kodoku no fuchi arukinagara sukuwareteita
Donna toki mo kawaranai RIARU na hitomi
Demo hikari ga mabushii hodo umareru kage wa
Fukaku iro koku shinobi yoru yo

Futatsu no kodou marude awase kagami you ni
Niteru (keredo) chigau (itami) mugen ni tsuzuiteiku

Akaku akaku akaku yurete
Yume no yume no hate e
Deatte shimatta unmei ga mawaridasu
Dare mo dare mo shiranai himitsu
Ochite ochite ochite
Mou modorenai tsumi o kizande mo kitto

Akaku akaku akaku moete
Subete subete keshite
Kanau koto no nai maboroshi ga ugokidasu
Tsuyoku tsuyoku hakanai yoru o
Koete koete koete
Nogarerarenai tsumi ni oboretemo kitto

перевод:

Алое, алое, алое мученье,
сны мои, сны мои без конца…
Я много раз хотел куда-нибудь сбежать, но рушатся мои мечты.
И чувства, спавшие, не зная выхода, в один момент пробуждены.
Твоя невинная, улыбка милая, невероятно жестока,
Всё потому, что знаю я, как от меня ты далека.
И раны, что на сердце моём, лишь распаляют боль изнутри,
Даже здесь и сейчас, в этой тьме, посмотри,
Я не сумею себя удержать.
Алое, алое, алое мученье,
сны мои, сны мои без конца… И так предписано судьбой,
что ожить смогу я лишь с тобой.
Никому, никому не раскрыв секрета,
пропадём, пропадём, пропадём.
Но нам не сбежать
даже если грех забыть.
Всегда..

­­
Прoкoммeнтировaть
Wakeshima Kanon - Still doll rosava 16:56:46
Hi miss alice
Anata garasu no
Me de donna yume wo
Mirareru no?
Mirareru no?

Mada atashi
Kokoro ga sakete
Nagarederu

Tsukurotta
Sukima ni sasaru
Kioku-tachi

Hi miss alice
Anata ga jitsu no
Kuchi de dare ni ai wa
Nageteru no?
Nageteru no?

Mou atashi
Kotoba o tsumaku
Shita no netsu

Same kitte
Meteru outamo
Utae nai

Still, you do not answer


Здравствуй, Алиса
В твоих стеклянных глазах
Притаился сказочный сон
О чём шепчет он?
Куда манит он?

Утонув в слезах
Умолкнет сердце моё
Шрамы зарастут
В этих ранах
О боли память живёт
Ей удобно тут

Здравствуй, Алиса
Об этих сладких губах
Кто мечтает и ночью, и днём?
Кто ими пленён?
Кто воли лишён?

От слов моих
Погаснет пламя в груди
Сердце льдом скуёт
Чувства тают
Оставь любовь позади
И она умрёт

Но ты опять молчишь
­­


Подкаст Wakeshima Kanon - Still doll ( 03:19 / 7.6Mb )
комментировать 1 комментарий | Прoкoммeнтировaть
пятница, 19 марта 2010 г.
Иногда у меня бывает веселое настроение... rosava 16:41:54
Я на химии сижу,
Что-то страшное пишу.
Стоп, а это слово,
Кажется, давно знакомо.
Вспоминаю, шевелю
Я извилиной в мозгу.
Но припомнить не могу.
Вдруг сомнительное что-то
В голову мне от чего-то
Неспеша так заползло.
Сознание мое ушло
В отпуск до конца урока.
Не вернется раньше срока.
С странной мыслью я встаю,
Громко что-то говорю.
Почему-то все заржали.
Как они меня достали!
А учитель бледный-бледный.
Что ль не выспался он бедный?
Смотрит на меня так странно,
Отрешенно. Ну и ладно!
Я чихнула (класс тут пыльный).
Прозвенел звонок дебильный.
До меня дошло не сразу,
Что сморозила за фразу.
Надо ж было так сказать:
Этил водкой обозвать...





Настроение: Ужасно весело
Категории: Мої творіння
Прoкoммeнтировaть
Ну подобаються мені ці вірші... rosava 15:50:50
Любов шалена
Тягся потяг.
Потяг протяг.
Протяг поперек.
Лежу поперек
Дивана.
Мармиза —
Суцільна рана.
В очах —
Кров.
Під очима —
Кров.
Ось
До чого
Доводить
Любов!

Догрався
Вирив Міна в полі мину
І в вогонь її укинув.
А як міну розірвало,
В Мини дещо одірвало.
Голосок тепер у Мини
Тонший, аніж у дружини…

Не впевнений — не ж
В біляшах начинка всяка:
В тому — кіт, а тут — собака,
В тім — конина, в цім — людина…
Процвітає Україна!
Не бери пиріг з грибами —
Понесуть вперед ногами.
Батон —
Бетон:
Хто вгриз,
Тому приз.
Спинись, чудова мить!.. А дулі з маком:
До туалету — три квартали з гаком.

Гострий погляд
У душі моїй твій погляд
Заподіяв ранку…
А туди якась зараза
Втрапила до ранку!
Кинувсь я душевну рану
Дезінфікувати…
Пізно. Бо зараза стала
Там прогресувати.
І тепер в душі у мене —
Бісова хвороба…
А бодай тобі ті очі
Вилізли на лоба!



Категории: Цікавинки, Література
комментировать 3 комментария | Прoкoммeнтировaть
Того ж автора... rosava 15:20:09
Страшний світанок
Світає.
Край неба палає.
Десь за обрієм далеко
Село догоряє.
Тихесенько вітер віє,
Попіл розвіває.
Біля згарища страшного
Дівчина волає.
Лежить хлопець обгорілий
З чорними кістками.
Тож не грайтеся ніколи, діти, з сірниками!!!

Категории: Цікавинки, Література
Прoкoммeнтировaть
Класний віршик)))) rosava 15:14:18
Невезучка
Я купив тобі цукерку,
"Снікерсом" зоветься.
Думав, що любов від того
Наша розів’ється.
А ти "Снікерсом" вдавилась,
На асфальт упала.
І цукерку не доїла,
І любов пропала...

Категории: Цікавинки, Література
комментировать 7 комментариев | Прoкoммeнтировaть
Что-то меня проперло... rosava 15:02:57
Идет пацан, качается,

Вздыхает на ходу:

"Ах, мозги кончаются,

Сейчас я упаду".

)))))))))))

­­


Настроение: Загадочно веселое
Категории: Мої творіння
Прoкoммeнтировaть
 


Щоденник Росави Дощик (ака ksanka)Перейти на страницу: « предыдущуюПредыдущая | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | следующуюСледующая »

читай на форуме:
арт на аватарки
в
чч
пройди тесты:
Сестричка Учих
читай в дневниках:

  Copyright © 2001—2018 BeOn
Авторами текстов, изображений и видео, размещённых на этой странице, являются пользователи сайта.
Задать вопрос.
Написать об ошибке.
Оставить предложения и комментарии.
Помощь в пополнении позитивок.
Сообщить о неприличных изображениях.
Информация для родителей.
Пишите нам на e-mail.
Разместить Рекламу.
If you would like to report an abuse of our service, such as a spam message, please contact us.
Если Вы хотите пожаловаться на содержимое этой страницы, пожалуйста, напишите нам.

↑вверх